Partnerstwo wschodnie w okresie prezydencji Polski w Unii Europejskiej w 2011 r.

Author analyses concept of Eastern Partnership evolution during Polish Presidency in European Union in 2011, that became Polish presidency priority. Author points main reasons that were blocking its completion. First of all, according to author, financial crisis can be blamed for such an state of affair. Member states attention was attracted mainly by ways of overcoming its effects in foreseeable future. Secondly most of the member states were not seriously involved in relations with EU’s eastern neighbors and interested in lending them any help with overcoming their problems. On the other hand some of EU’s eastern partners are keen more on cooperation with Russia then with EU. But the main obstacles that constrain completion Eastern Partnership policy were Arab Spring events taking place in North Africa and Middle East, that effectively distracted European politicians and society attention from EU eastern partners. Warsaw tried to convince its Union’s partners that Eastern Partnership policy should be priority for whole EU, and its completion would bring benefits all members states not only Poland. Poland opts for more symmetry in EU attitude towards its southern and eastern neighbors. New edition of European Neighbors Policy should be more flexible and fitted to the EU’s partners economic, political and societal need and environment. Moreover that policy should be more concentrated on ordinary citizens partner states and less tolerant toward authoritarian and faced democracy regimes. At the heart of the ENP should lie society not government. At this moment ENP is not enough attractive for countries at which it’s addressed. Still ENP require more attention and engagement from partners states if it should became an effective policy and bring any meaningful results.

Автор аналізує еволюцію ідеї Східного Партнерства у період польського головування в Європейському Союзі в 2011 р., що було одним з пріоритетів головування Польщі. Серед іншого вказує на причини, котрі утруднюють його реалізацію. Передусім – це фінансова криза, котра спричинила те, що головну увагу країн-членів було спрямовано на її подолання у найближчому майбутньому. По-друге, більшість держав-членів були і залишаються у незначній мірі зацікавленими подіями у східних сусідів Євросоюзу і планами надання їм якоїсь допомоги, котра могла би змінити там існуючу ситуацію. У свою чергу, з боку країн-партнерів виразно спостерігається, що деякі з них більше зорієнтовані на Схід, пов’язуючи своє майбутнє зі співпрацею з Росією, а не з інтеграцією до ЄС. Але ж найбільшою перешкодою для реалізації політики Східного Партнерства, як видається, були події у Північній Африці і на Близькому Сході. У результаті, головна увага політиків і європейського суспільства була спрямована на південних сусідів Європейського Союзу. Варшава намагалася переконати своїх партнерів по ЄС, що політика Східного Партнерства належить до інтересів усієї Європи, а не лише Польщі. Революційні події у Північній Африці і на Близькому Сході чітко продемонстрували, якими можуть бути наслідки толерування і підтримки Європейським Союзом авторитарних режимів. Більш того, політика повинна бути у більшій мірі спрямована до усіх громадян країн-партнерів і менш толерантна щодо авторитарних режимів і, часто фасадних демократій. В центрі її уваги має бути суспільство, а не уряди. Варто також підкреслити, що програма Східного Партнерства повинна бути більш привабливою для держав, до яких вона адресована. Врешті, належало б також очікувати більшої підтримки і зацікавлення з боку східних партнерів. Їхнє ангажування було би дуже корисним для підвищення ефективності політики Східного Партнерства.